,
Нагороди, за якими - життя і подвиг Героїв
Є втрати, які назавжди змінюють життя родин. Є подвиги, за які неможливо віддячити словами. І є імена, які назавжди залишаються в наших серцях - разом із історіями людей, які любили, мріяли, будували плани, але в найтяжчий для країни час стали на її захист.
Сьогодні державні та відомчі нагороди вручено родинам вісьмох Захисників із Сарненської громади. Кожен із них мав свою родину, мрії, плани та життя, яке тривало б і далі, якби не війна. Вони обрали захист Батьківщини - і заплатили найвищу ціну.
Солдат Володимир АНТОНІЧ
06.10.1980 — 11.11.2025
Відзначений посмертно відзнакою Міністра оборони України «Хрест Сил територіальної оборони».
У лютому 2022 року Володимир без вагань вступив до 104-ї бригади ТрО «Поліські вовки». Служив кулеметником 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 4-го батальйону ТрО. Побратими знали його за позивним «Головатий».
Разом із ними він пройшов найгарячіші напрямки Харківщини та Донеччини. 11 листопада 2025 року Герой загинув під час виконання бойового завдання поблизу Дружківки Донецької області.
Сержант Геннадій БОНДАР
22.01.1971 — 05.08.2024
Нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
25 лютого 2022 року Геннадій добровільно став на захист України. Служив командиром протитанкового відділення 60-го окремого батальйону»Поліські вовки» 104-ї окремої бригади ТрО.
5 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Волноваського району Донецької області Геннадій загинув. Певний час вважався зниклим безвісти. Згодом результати ДНК-експертизи підтвердили загибель Захисника, який до останнього залишався вірним військовій присязі.
Солдат Іван ЗОЗЮК
02.02.1978 — 01.11.2025
Нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У червні 2025 року Іван приєднався до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. Служив старшим стрільцем-вогнеметником, мав позивний «Зюзя».
На фронті він залишався таким самим, як і в мирному житті, - відповідальним, відданим та незламним. Загинув 1 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку.
Солдат Олександр ЖУЧЕНЯ
09.07.1974 — 21.02.2025
Нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У перші дні повномасштабного вторгнення Олександр став до лав Збройних Сил України. Служив у 146-му окремому командно-розвідувальному центрі ОК «Захід», де побратими знали його за позивним «Жук».
21 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумщині, внаслідок скиду боєприпасу з ворожого БПЛА, Олександр зник безвісти. За результатами ДНК експертизи підтверджено загибель Героя.
Головний сержант Олександр КАСАЦЬКИЙ
15.03.1976 — 02.03.2024
Нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Для Олександра, якого побратими знали за позивним «Шоня», війна розпочалася ще у 2014–2015 роках на Луганщині. У лютому 2022 року він знову став до захисту України - у складі 104-ї бригади ТрО, 60-го батальйону «Поліські вовки», служив на посаді командира відділення 2-ї роти.
2 березня 2024 Захисник загинув біля Табаївки Куп’янського району Харківської області.
Старший солдат Максим ЛОБАЧ
04.10.1991 — 05.09.2023
Відзначений посмертно почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Комбатантський Хрест».
У 2019 році Максим добровільно розпочав військову службу. 30 травня 2023 року був призваний до лав ЗСУ та став старшим навідником 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.
Загинув 5 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання в Новоєгорівці Сватівського району Луганської області.
Солдат Роман ШАПІРКО
30.07.1978 — 23.12.2025
Нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У березні 2025 року Роман був мобілізований до Збройних Сил України. Служив водієм у складі 156-ї окремої механізованої бригади, у 120-й мінометній батареї мотопіхотного батальйону.
Брав участь у боях на Донеччині, захищаючи Дружківку та Костянтинівку. Побратими цінували його за надійність, відповідальність і мужність та знали за позивним «Driver».
Загинув 23 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання у Костянтинівці Донецької області.
Лейтенант Василь ЩУР
02.06.1998 — 09.11.2025
Відзначений посмертно двома нагородами - почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Комбатантський Хрест» та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
У квітні 2024 року Василь став до лав ЗСУ. Служив у 156-й окремій механізованій бригаді, був командиром 3-го механізованого взводу, а згодом - командиром відділення БПЛА. Мав позивний «Пацюк».
Під час виконання бойового завдання поблизу Торецька Донецької області отримав тяжке поранення. Медики боролися за його життя у Дніпрі, а рідні до останнього вірили в одужання. 9 листопада 2025 року Захисник помер від отриманих поранень.
Вісім нагород. Вісім імен. Вісім історій, у кожній із яких - мужність, любов до України та життя, обірване війною.
Висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих Захисників. Розділяємо ваш біль і схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто віддав найдорожче заради нашого майбутнього.
Вічна шана Героям.
Вічна пам’ять Захисникам України.
