Нова історія після війни: як дисципліна, спорт та служба громаді повертають до життя

Від 6,5 років у формі - до цивільних реалій

Віталій присвятив військовій службі понад шість років: виконував бойові завдання, служив у навчальному центрі, обіймав офіцерські та бойові посади. Здавалося, його життя назавжди пов'язане з армією. Проте 26 листопада сталося найстрашніше - під час виконання бойового завдання загинув його батько. Віталій прийняв важке, але єдине правильне на той момент рішення - звільнитися з лав ЗСУ, адже вдома одна залишилася мама, якій була необхідна підтримка сина.

Цивільне життя зустріло колишнього військового невизначеністю. «Після 6,5 років служби цивільний світ здавався зовсім іншим. Багато вільного часу, думок, інакше сприйняття речей... У цьому всьому можна легко загубити себе, зійти з колії та втратити дисципліну», - пригадує Віталій.

Через кілька тижнів вдома з'явилося гнітюче відчуття відсутності власної справи. Не бажаючи залишатися наодинці з цими думками, Віталій звернувся до міського голови Руслана Серпенінова, під час якої голова запропонував йому посаду, схожу за специфікою з його минулим досвідом. Спеціаліст приступив до роботи у міській раді - це дало змогу повернути відчуття корисності для громади та трохи заспокоїтися. Але для повного перезавантаження потрібно було щось більше.

«Хто не падав, той не вставав»: шлях до октагону

Ще під час служби Віталій мав маленьку мрію - після війни спробувати свої сили в бійцівській клітці (октагоні). Він спостерігав за єдиноборствами, але довго вагався, вважаючи, що починати спорт у 25 років - занадто пізно.

Все змінила випадкова зустріч зі знайомим Александром Вакулком, який тренувався в сарненській Академії бойових мистецтв «Берсерк». Отримавши запрошення, Віталій уперше переступив поріг спортивного залу, де потрапив під опіку тренера Артура Стахнюка.

Перші кроки в боксі давалися непросто, але тренер знайшов правильні слова для мотивації. Вже через два місяці інтенсивних тренувань Віталій взяв участь у своєму першому турнірі, присвяченому річниці створення 2-го корпусу НГУ «Хартія» та формуванню 23-го штурмового полку «РУГ». Суперником став досвідчений кандидат у майстри спорту з боксу Олексій Басов.

26 квітня відбувся бій. За рішенням суддів Віталій поступився, але цей програш не зламав його, а навпаки - загартував. Слово тренера «Хто не падав, той не вставав» стало для нього новим девізом. Замість того щоб залишити спорт, Віталій сказав тренеру: «Мені мало трьох тренувань на тиждень».

Відтоді його графік змінився докорінно: 6 днів на тиждень, окрім боксу - тайський бокс, джиу-джитсу та змішані єдиноборства (MMA).

Перемога над собою та плани на майбутнє

Наполеглива праця дала свій результат. Вже 8 серпня на турнірі на підтримку 3-ї окремої штурмової бригади та Ветеранського корпусу Віталій Власюк виборов першість та здобув золоту медаль.

«Для мене єдиноборства - це не просто бій чи бажання когось вразити. Це війна з самим собою. Для ветеранів це стає дуже популярним, бо спорт неймовірно схожий на війну: той самий адреналін, страх, мандраж перед невідомим, коли ти виходиш у ринг так само, як колись йшов на виконання бойового завдання», - ділиться Віталій.

За медалями, кубками та красивими фотографіями стоїть колосальна невидима праця: виснажливі тренування, піт, кров та травми. Але саме зал дав Віталію нових вірних друзів, дисципліну та нову сторінку в житті.

Головною опорою для нього залишаються найближчі - мати, яка завжди переживає, сестра, яка пишається братом, та тренер, який готує до кожного поєдинку.

Сьогодні Віталій не зупиняється на досягнутому і вже готується до наступних боїв.

Більше того, у нього з'явилася нова масштабна мета - у майбутньому відкрити в Сарнах ветеранський корпус або спортивну секцію у співпраці з Академією бойових мистецтв «Берсерк». Це має стати простором, де ветерани зможуть тренуватися разом, виступати на змаганнях, підтримувати один одного та через спорт повертатися до повноцінного цивільного життя.