,
Знову непоправна втрата для нашої громади…
З глибоким смутком повідомляємо про загибель Захисника України — солдата Зозюка Івана Олексійовича, військовослужбовця 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, старшого стрільця-вогнеметника.
Іван родом із міста Сарни. Тут минули його дитинство й юність, тут він навчався й робив перші кроки в доросле життя. Ще змалку був рухливим і спортивним, а гра у футбольній команді «Маяк» стала для нього не лише захопленням, а й школою характеру, відповідальності та взаємопідтримки. Після навчання служив у прикордонних військах, де проявив дисциплінованість і витримку.
У мирному житті Іван завжди був людиною справи. Працьовитий, умілий і добрий — він умів зробити майже все, що вимагало рук та серця. До нього зверталися за порадою чи допомогою, бо знали: Іван ніколи не залишить у біді. Його охайність, підтягнутість і характер впевненого чоловіка створювали образ людини, якій довіряють і яку поважають.
Для друзів він був тим, хто приносив у компанію тепло й настрій: веселий, щирий, із добрим гумором, завжди готовий підтримати чи просто бути поруч. Але найбільшою його цінністю була родина, яку він щиро любив і оберігав.
У червні 2025 року Івана мобілізували. Побратими знали його під позивним «Зюзя». На фронті він був таким самим, як у житті: відповідальним, відданим, незламним. Він служив чесно й гідно, знаючи, що захищає свою землю та людей, які для нього були найдорожчими.
На жаль, 1 листопада 2025 року, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку, Іван загинув.
Його відхід — болюча втрата для всієї Сарненської громади.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Героя — мамі Галині Іванівні, сестрі Валентині Олексіївні, племінникам Дмитрію та Володимиру, всій родині, друзям і бойовим побратимам.
Схиляємо голови перед його мужністю, добротою та світлом, яке назавжди залишиться у наших серцях.
Світла пам’ять Іванові Зозюку. Герої не вмирають.
