Безбар’єрність починається зі ставлення: як протидіяти стигматизації
Ставлення до людей, які мають інвалідність, багато говорить про суспільство. Протягом тривалого часу тема інвалідності часто замовчувалася або розглядалася крізь призму жалю та благодійності. Це сприяло формуванню стигми — упереджень, які заважають бачити в людині передусім особистість, її досвід, здібності та інтереси.
Сьогодні безбар’єрність — це не про «допомогу слабшим». Це про рівні можливості, повагу до гідності та право кожної людини самостійно визначати власне життя.
Як навчитися бачити передусім людину? Це починається з простих щоденних речей:
- Помічайте особистість, а не діагноз. Під час спілкування звертайте увагу на професійні досягнення, характер, досвід та інтереси людини. Передусім спілкуйтеся з нею як із фахівцем, колегою, сусідом чи другом.
- Обирайте повагу замість жалю. Підтримка важлива, однак рівність починається з поваги до особистих кордонів, самостійності та права людини робити власний вибір.
- Не робіть передчасних висновків. Зовнішність чи використання допоміжних засобів реабілітації не визначають можливостей людини та її потреб. Якщо хочете допомогти — просто ввічливо запитайте, чи потрібна допомога і яка саме.
- Спілкуйтеся на рівних. Уникайте зверхнього ставлення, надмірної опіки або захоплення звичайними щоденними діями людини лише через те, що вона має інвалідність.
Основні напрями розбудови безбар’єрного суспільства:
1. Коректна мова та етика спілкування Важливо ставити на перше місце людину, а не її діагноз чи стан. Наприклад, коректно говорити: «людина з інвалідністю», «людина, яка користується кріслом колісним». Такий підхід допомагає уникати ярликів і зосереджувати увагу на особистості.
2. Фізична та архітектурна безбар’єрність Міський простір, громадський транспорт і будівлі мають бути доступними для всіх, зокрема для маломобільних груп населення. Йдеться про облаштування пандусів, підйомників, тактильної плитки, звукових світлофорів, доступних входів та низькопідлогового транспорту.
3. Цифрова та інформаційна доступність Онлайн-сервіси, державні сайти та інформаційні матеріали мають бути зручними для людей із різними порушеннями зору, слуху чи сприйняття інформації. Серед важливих рішень — сумісність сайтів із програмами екранного озвучення, субтитри, переклад жестовою мовою та використання простої й зрозумілої мови.
4. Інклюзивна освіта з раннього віку Діти мають навчатися та взаємодіяти разом у закладах дошкільної, загальної середньої та вищої освіти. Це сприяє отриманню якісної освіти та змалечку формує природне сприйняття людського різноманіття.
5. Економічна самостійність і рівні можливості у працевлаштуванні Важливо створювати реальні можливості для працевлаштування людей з інвалідністю, зокрема забезпечувати розумне пристосування робочого місця, за потреби — гнучкий графік чи інші необхідні умови. Під час працевлаштування варто оцінювати насамперед професійні навички та компетентності людини.
6. Соціальна інтеграція та розвиток послуг у громаді Люди мають отримувати необхідну підтримку без ізоляції від суспільства. Важливими є розвиток послуг підтриманого проживання, денного догляду, соціального супроводу та інших форм допомоги, які дають змогу залишатися активними й самостійними.
Протидія стигматизації — це щоденна робота, яка починається зі ставлення кожного з нас. Безбар’єрне суспільство — це простір, у якому людина має можливість навчатися, працювати, користуватися послугами, пересуватися та брати участь у житті громади незалежно від своїх фізичних чи інших особливостей.
Створюймо простір рівних можливостей разом.
