«Молитва пам’яті. 24 лютого»

Сьогодні ми зібралися разом, аби в тиші й молитві згадати тих, хто віддав життя за Україну, і підтримати тих, хто сьогодні боронить її свободу. Молитва лунала як спільний подих громади — щира, глибока, вистраждана. Вона звучала в кожному серці — у пам’яті, у вдячності, у надії.

Чотири роки повномасштабної війни — це роки втрат і болю. Це тисячі історій мужності й самопожертви. Це сльози матерів і дитячі обійми перед розлукою. Але це й роки незламності. Роки, коли українці довели, що наша сила — у єдності, у взаємній підтримці, у здатності вистояти навіть тоді, коли здається, що сил більше немає.

Кожен загиблий — це не просто ім’я. Це цілий світ, що жив, мріяв, любив. І наш обов’язок — берегти пам’ять про них не лише словами, а й гідними вчинками.

Молитва — це не втеча від реальності.

Це внутрішня опора.

Це світло, яке допомагає не зламатися.

Сьогодні ми просимо захисту для наших Захисників і Захисниць. Сили — для родин, які чекають. Розради — для тих, хто втратив. І миру — для України. Справедливого. Довгоочікуваного. Тривалого.

Цей день почався війною.

Та сьогодні він став днем пам’яті, єдності й спільної молитви.

Вічна пам’ять полеглим.

Шана живим.

І мир — Україні.